Якщо ви хоч трішки цікавилися психологією, то стовідсотково чули про таке поняття як перфекціонізм. Хтось вважає прагнення робити все ідеально гарною мотивацією, але насправді перфекціоністи рідко відчувають себе щасливими. Єдиним приводом радості для таких людей є бездоганний результат, але досягнути його неможливо! Перфекціоністи не можуть терпіти власних невдач і насолоджуватися процесом досягнення своєї мети. Але наші невдачі — це також досвід, який допомагає віднайти свій шлях у житті. То чи варто аж так намагатися відповідати власним завищеним стандартам? Розбираємося в цій статті.
Бути ідеальною
Уявіть собі молоду красиву жінку, успішну архітекторку, яка живе в сучасній, стильно умебльованій квартирі і сама виховує синочка. Колеги по конструкторському бюро (співвласником якого вона є) сприймають її як ідеальну начальницю та колегу – дуже приємну та організовану. Але ніхто не знає, що вже два роки поспіль вона лікується від депресії, яка виникла від бажання робити все ідеально.
Вона не може сказати, коли це почалося. Ще у школі її вчитель якось сказав до класу: «Ви навіть не знаєте, що разом з вами навчається цариця Мідас! Бо все, до чого вона торкається, перетворюється на золото». У той час дівчинка здобувала перемоги в театральному конкурсі, на турнірах та олімпіадах, писала найкращі реферати, гарно малювала, співала, їй добре вдавалися як гуманітарні, так і природничі предмети. Уважна, пунктуальна, відповідальна, справжня гордість для батьків. Але, як вона стверджує, ніхто її до цього не змушував, крім неї самої!
Кімната школярки мала бути ідеально охайною, домашні завдання зроблені, одяг завжди готовий на завтра. Потім вона перенесла цю потребу упорядкування в інші сфери життя – у спілкування з однолітками, дорослими, але головним чином у своє тіло. Вона навіть практикувалася в досягненні певних станів, кажучи собі, наприклад, що їй тепло, хоча насправді було холодно. Або що вона не хотіла їсти, коли була голодна. Таке самонавіювання виявилося дійсно ефективним, однак жінка так захопилася муштруванням себе самої, що вже не могла інакше. Вона пішла на терапію після розриву стосунків, коли зрозуміла, що не може ні з ким жити під одним дахом. Зробила це передусім для сина, щоб не втягнути і його в таку ж ситуацію. Їй все ще важко, але вона вже на правильному шляху.
Докопатися до дрібниць
А тепер уявімо собі солідного чоловіка середнього віку, директора банку, сім’янина і батька двох донечок. Він красивий і завжди доглянутий, дуже самовпевнений, постійно підкреслює свої міркування та здібності. Його бояться на роботі, тому що він прямо показує, що знає краще. Навіть коли вся команда підписує проєкт і вважає його завершеним, він завжди знайде якийсь недолік. У той же час він із великим задоволенням вказує на помилки, часто надумані. Він переконаний — і не приховує цього, — що кращим за нього не може бути ніхто.
Дійсно, цей чоловік є чудовим фахівцем своєї справи, але до нього ніхто не хоче підходити. В особистому житті у нього також немає друзів. У його компанії кожен почувається неповноцінним і дурним. Його це не хвилює, адже (за словами його дружини) на роботі всі йому лестять, а друзі ставляться до нього трохи стримано. Він сам не бачить проблеми, але що бачать його дружина і дочки?
Внутрішній і зовнішній перфекціонізм
Ці два випадки є прикладом двох різних типів перфекціонізму. Зосереджена на собі й вимоглива до себе архітекторка є втіленням внутрішнього перфекціонізму. А директор банку, який хоче бачити себе найкращим і хворобливо бажає впливати на оточуючих — зовнішній перфекціоніст. Такі люди, як він, чекають від родичів і співробітників задоволення їхніх вимог, які часто неможливо виконати. Вони одержимо прагнуть досконалості, що тільки віддаляє від них людей.
Як кажуть психологи, внутрішній перфекціонізм більше загрожує негативними наслідками, ніж зовнішній. Людина, яка пред’являє до себе завищені вимоги, не переносить власних невдач, що закінчується депресією і навіть спробами самогубства. Вона ніколи не знаходить причини радіти життю, бачить лише те, що їй не вдалося. Не погоджується з тим, що на помилках можна вчитися, робити з них висновки і рухатися далі.
Вчені підтвердили, що внутрішні перфекціоністи часто страждають розладами харчової поведінки. Адже не досягаючи досконалості в якійсь галузі, наприклад в кар’єрі, така людина (зазвичай, це жінка) шукає іншу сферу життя, в якій вона могла б бути досконалою. А що найпростіше контролювати? Власне тіло! Тож вона сідає на драконівську дієту, але жодна втрата ваги її не задовольняє, тому самобичування продовжується.
Ціна такої одержимості величезна. Платять ті, хто є найближчими, особливо діти — це найбільші жертви перфекціонізму дорослих. Часто піддаючись критиці, вони переконуються, що повинні заслужити любов. Тому вони також прагнуть бути досконалими, оскільки вірять, що тільки так отримають схвалення батьків. Так створюється замкнуте коло, з якого важко вирватися.
Причини і наслідки
Перфекціонізм наче спонукає вас розвиватися та перевищувати власні межі, але одночасно породжує відчуття, що ви все ще зробили щось не так. Людина, одержима досконалістю, постійно очікує, що якщо вона досягне ще однієї мети або хтось нарешті виправдає всі її очікування, вона досягне щастя. А через те, що щастя не досягнуто, з’являється розчарування і невдоволення собою, що призводить до зниження самооцінки. І цей стан постійної низької самооцінки може бути надзвичайно руйнівним. Це не дає нам побачити, чого ми вже досягли, чим маємо радіти і чим пишатися. Це не дає нам можливості відчути радість ні від того, ким ми є, ні від оточуючих.
Які причини такого перебільшеного ставлення до життя і себе? Фахівці одностайно відповідають: крім усього іншого, відсутність батьківського сприйняття та любові. Дослідження показують, що діти, які не отримували безумовної любові вдома, але повинні були постійно працювати над нею, схильні до перфекціонізму. В групі ризику — єдині діти в сім’ї, старші брати і сестри, але перш за все — діти перфекціоністів.
Завжди є «але»
Описана вище архітекторка, яка лікується від депресії, зізналася, що вдома завжди чула: «Непогано, але можна краще. Чудово, що ти отримала гарні оцінки, але наступного року ти будеш боротися за кращі оцінки, правда? Ти добре прибрала, але столове приладдя потрібно було начистити». Завжди є якесь «але».
Такі повідомлення звучать невинно, але коли ними наповнене все дитинство, у дитини формується переконання, що батьки нею незадоволені. При цьому їхні наміри можуть полягати в мотивуванні дитини докладати більше зусиль. Але несвідоме повідомлення, яке чує їхній син чи дочка, зовсім інше: «Ти маєш бути ідеальним, лише тоді ми повністю приймемо тебе».
Як зрозуміти, що ви страждаєте від перфекціонізму?
Підсумовуючи, варто зазначити, що здоровий перфекціонізм означає турботу про свою репутацію і ретельне виконання своїх обов’язків. Але як розпізнати деструктивне прагнення до досконалості? Зверніть увагу на наступні моменти:
- ви витрачаєте час на завдання, які не вимагають так багато енергії;
- десятки разів виправляєте те, що давно закінчено;
- неодноразово переносите терміни завершення проекту;
- прагнете бути кращими завжди і всюди;
- постійно незадоволені вашими результатами;
- вірите, що ваша цінність залежить від того, скільки ви досягаєте;
- постійно піднімаєте планку;
- критика виводить вас із рівноваги замість того, щоб змусити зробити конструктивні висновки;
- ви ставите перед собою нереальні цілі.
Як не потрапити в цю небезпечну пастку? Перш за все, потрібно раціонально ставити цілі. Важливо, щоб вони були в межах нашої досяжності та наших можливостей. Радійте кожному успіху, навіть найменшому, і святкуйте його. Не порівнюйте себе з іншими, адже у кожного з нас різні схильності та здібності. Дайте собі право відпочити. Розділіть завдання на ті, що вимагають максимальної віддачі, і ті, для виконання яких можна сильно не напружуватися. Іноді просіть когось про допомогу. Адже ви не одні у цьому світі і не повинні тягнути все тільки на собі! Не забувайте, що всі ми — лише прості люди, і дозвольте собі насолоджуватися життям тут і зараз.
